вторник, 28 мая 2013 г.

СПРОБА СУМСЬКИХ ГУСАРІВ ВРЯТУВАТИ РОДИНУ ІМПЕРАТОРА МИКОЛИ ІІ В ГРУДНІ 1917 – ЛЮТОМУ 1918 РР.

СПРОБА СУМСЬКИХ ГУСАРІВ ВРЯТУВАТИ РОДИНУ ІМПЕРАТОРА МИКОЛИ ІІ В ГРУДНІ 1917 – ЛЮТОМУ 1918 РР.

Актуальність даної статті полягає в тому, що вона розкриває одне з малодосліджених питань в житті та діяльності сім’ї імператора Миколи ІІ після зречення. Цим питанням є участь сумських гусарів у спробі звільнити царську сім’ю з під арешту в Тобольську. Дана тема показує, що долею імператора і його сім’ї після зречення переймалися не лише особи наближені до імператорської родини, а й люди, які до цього не мали з нею жодних відносин. Крім того, дана стаття висвітлює ще одну малодосліджену сторінку в діяльності Сумського гусарського полку.

Питання спроби організувати втечу царської сім’ї командиром 2-го Сумського гусарського ескадрону 1-ї кавалерійської дивізії Стрілкового полку штабс-ротмістром Костянтином Соколовим на сьогодні залишається мало досліджене в науковій літературі. У дослідженнях присвячених царській сім’ї хоча і описуються спроби її звільнення, але головна увага відводиться діяльності зятя Григорія Роспутіна – Бориса Миколайовича Соловйова; Миколи Євгеновича Маркова; близької подруги імператриці Анни Олександрівни Вирубової. І лише в поодиноких історичних дослідженнях згадується ім’я К. Соколова. Першою писати про цю спробу почала російська еміграція. Так, російський історик і політичний діяч Сергій Петрович Мєльгунов у 1951р. в своїй книзі «Судьба императора Николая ІІ после отречения» [1] заявив, що ця спроба була «єдиною, якщо не серйозною, то реальною спробою організувати втечу Миколи ІІ і його сім’ї» [1, с. 250]. В 1954 р. в Буенос-Айресі виходить книга «Сумские гусары 1651-1951» [3], в якій також описується дана спроба звільнення царської сім’ї. Крім того, дана робота робить посилання на білогвардійський збірник «Архив Русской Революции», який виходив в 20-х – 30-х рр. ХХ ст., в якому опубліковані спогади К. Соколова. В 2007 р. російський історик Петро Валентинович Мультатулі в своїй книзі «Свидетельствуя о Христе до смерти» [2] також описує дану спробу.
Штабс-ротмістр К. Соколов почав свою діяльність в гусарському полку з 1912 р., в листопаді (за іншими даними в грудні) 1917 р., він залишивши фронт, який розпадався прибуває в Москву [2, с. 216; 3, с. 318]. Тут К. Соколов вступає в одну із багатьох антибільшовицьких організацій. В середині грудня 1917 р., його викликають для важливого завдання до керівника організації Полянського. На квартирі Полянського К. Соколов зустрів митрополита Камчатського Нестора (Анісімова). Митрополит благословив штабс-ротмістра, а керівник організації повідомив завдання: «потрібно рятувати царя» [2, с. 217]. К. Соколов погодився на виконання завдання і поручився за своїх офіцерів.
План Полянського полягав у наступному:царську сім’ю вивезти в м. Троїцьк, зайнятий оренбурзькими козаками отамана генерала Дутова. Для розвідки в район міст Єкатеринбурга, Тюмені, Троїцька і Омська повинно бути командировано 30 осіб під командуванням ротмістра Сумського гусарського полку Лопухіна (в гусарському полку з 1914 р.). В загін Лопухіна ввійшли сумські гусари:        штабс-ротмістри граф Борх (в гусарському полку з 1913 р.), Берг (в гусарському полку з 1914 р.), Яцинський (в гусарському полку з 1914 р.), поручики Роменський (в гусарському полку з 1915 р.), Водо (в гусарському полку з 1915 р.) і Яффа (в гусарському полку з 1915 р.). Загін мав відправитися в призначені міста пізніше першої розвідувальної групи, назначеної в Тобольськ. Цю групу склали троє сумських гусарів: штабс-ротмістр К. Соколов, поручики Д. Головін (в гусарському полку з 1914 р.) і Моравський (в гусарському полку з 1915 р.) [3,      с. 262, с. 319].
2 січня 1918 р. в лазареті на Яузькому бульварі відбулася зустріч з кур’єром із Тобольська – поручиком лейб-гвардії Московського полку Раєвським, який повідомив, про повсюдні монархічні настрої у місті та свій план звільнення. Було вирішено остаточний план звільнення царської сім’ї розробити на місці. Для початку в Тобольськ направлялася група К. Соколова. Головне її завдання – спостереження та налагодження зв’язків з місцевими монархістами [1, с. 251].
6 січня 1918 р. група в складі 4 чоловік (самого К. Соколова та Гловіна, Моравського і Раєвського) [3, с. 263] виїхала із Москви і 14 січня прибула в Тобольськ. Але ще в дорозі ставало зрозуміло, що Раєвський не володіє ситуацією, а його слова про могутні монархічні організації на багато перебільшені. Наступного дня відбулося знайомство із старшим братом Раєвського, який повідомив зовсім протилежну інформацію, ніж його брат.
Почалося обстеження умов, при яких могло бути виконане завдання. Одного дня проходячи повз Дім Свободи К. Соколов із товаришами на льодяній гірці бачили великих княгинь та цесаревича, а ті в свою чергу – загін К. Соколова. Було вирішено, що реалізувати план буде найзручніше вночі. Перед цим, потрібно було розмістити гардемаринів, які мали прибути в місто для допомоги в реалізації плану. Пошуки місця де їх можна було розмістити не приносили результату, а після відвідання жіночого монастиря за Тобольськом брати Раєвські і група          К. Соколова були заарештовані через звинувачення в спробі пограбувати монастир. Наступного дня начальник розшукового відділу неофіційно повідомив, що висунуте звинувачення – лише привід, а насправді їх підозрюють у спробі викрасти царя, і стежать за ними майже від самого приїзду в Тобольськ [1, с. 253]. Групу було відпущено, але до неї приставили зовнішнє спостереження, яке невдовзі помітив К. Соколов.
Через 4 дні Соколов в їдальні «Росія» зустрівся із посланцем з Москви, який повідомив йому наказ із центру: через відсутність грошей акція нездійсненна і потрібно повертатися. Наступного дня прийшов припис місцевої влади залишити місто протягом 24 год. Поки група Соколова роздумувала, що їй робити вона знову була заарештована і пробула під арештом понад місяць. В цей час виникає ідея за допомогою «Союзу Фронтовиків» провести більшовицький переворот в Тобольську і очолити його для полегшення спасіння царської сім’ї. Реалізувати цю ідею не вдалося, постановою місцевої ради групі було наказано негайно залишити місто [3, с. 266].
Загін Лопухіна направився в призначений йому район. Остання група прибула 1 лютого 1918. В Челябінську стало відомо, що Троїцьк ще 25 грудня 1917 р. взятий більшовиками. Взяття Троїцька і арешт групи К. Соколова порушили попередній план. Прибуття гардемаринів відкладалося на невизначений час. Полянський не отримав потрібних коштів і в кінці лютого  1918 р. було отримано вказівку з Москви повертатися назад [3, с. 266].
Так через фінансову проблему та певні прорахунки в організації не була реалізована дана спроба. Хоча робота для її організації була проведена колосальна.
Література
1.  Мельгунов С. П. Судьба императора Николая ІІ после отречения
2.  Мультатули П. В. Свидетельствуя о Христе до смерти. Екатеренбургское злодеяние 1918 г.: новое расследование

3.  Сумские гусары 1651-1951
Автор:В.О. Оліцький
ІІ Всеукраїнська науково-практична конференція з міжнародною участю "Історико-філософські читання молодих учених". - Суми. - 25 квітня 2013 р.


Комментариев нет:

Отправить комментарий